Закінчився перший
етап Фестивалю музейних сайтів журналу «Музеї України». Було проаналізовано 546
музеїв і виявлено, що лише 162 мають хоч якийсь сайт. У вік масового поширення
інтернету, відсутність музейного закладу в мережі, реально викреслює його з
планів туристичних фірм, що прокладають маршрути, істориків, краєзнавців, які
шукають певну інформацію, журналістів і просто допитливих відвідувачів-мандрівників.
У ХХІ столітті таке неприпустимо! Адже, музеї – фасад держави! У тому числі
електронний!
Виникла дискусія:
як ставитися до відвідувача музею? Хто той відвідувач? І яким бути співробітнику
музею, який того клієнта приймає? Ще з радянських часів чомусь вважається, що у
музеях працює мало не наукова еліта, яка щоденно здійснює вагомі відкриття,
пише і видає книги, лише іноді, ненадовго, відволікаючись на випадкових
туристів, аби провести екскурсію. Досвід показує - майже нічого не змінилося! Відвідувач
не є головним персонажем сучасного українського музею! За ним не ганяються!
Його не заманюють!
Якщо хочете
поринути у захопливий світ таємниць, пригод, доторкнутися до розшуку скарбів –
ви з нами! Бо події, які розгортаються довкола українських, та і музеїв
взагалі, то дуже цікава тема. Особливо, коли про це пишуть безпосередні
учасники. Мало яке видання в Україні може похвалитися такою кількістю веселих
пригод, як команда журналу «Музеї України»!
Цю книгу мало хто
тримав у руках. Тираж обмежений. Колекціонери не вагаючись віддають за неї
кілька сот доларів. Два томи унікального каталогу «Старовинні карти». Відмінна
поліграфія. Короткі, зрозумілі пояснення. Роздивляюся вже кілька днів… Хоча,
Олександр Прогнімак подарував мені каталог ще з півроку тому… Каюся – не було
часу!
Справа в тому, що
відомий дослідник і збирач старовини О.Прогнімак, має неймовірну колекцію
старовинних карт. Навіть відкрив музей карт на Подолі, куди безкоштовно може
прийти будь-який школяр, студент, історик… Власним коштом Олександр
Володимирович видав каталог карт! Випадок безпрецедентний!
Національний парк
"Синевир" - унікальне місце! Тут повинен побувати кожен українець!
Сподіваємося, так і буде! Це - гірське серце Закарпаття. Зрозуміло, добратися
сюди може не кожен... Є певні проблеми з комунікаціями - високо в горах...
Побувавши тут, ми закохалися у цей край! Ділимося!
Представляємо неофіційний сайт Синевира, зроблений у рамках програми
"Музейний сайт" часопису "Музеї України". Постараємося дати
максимальну кількість інформації для туристів, краєзнавців, істориків...http://sinevir.do.am/
Древні пам’ятки архітектури Тереблянської долини Міжгірщини
Після клопіткої праці в різні періоди року, отримавши чергову відпустку, деякі охочі їдуть на відпочинок до Чорного моря, дехто
вирушає в подорож власним автомобілем по різних регіонах України, а
хтось їде навіть закордон. Та є й такі, які воліють бодай на пару днів
приїхати до нас, на Міжгірщину, подихати свіжим повітрям, здійснити
«тихе полювання», скуштувати чистої джерельної води…
Що народ оповідає про Синевирське озеро та його околиці?
Вже
яскрава кольорова тверда обкладинка привертає увагу і свідчить про
високу якість видання. На ній Синевирське озеро – візитка Міжгірщини,
про яке, до речі, також існує чимало легенд. Упорядник не міг не подати
їх до збірника. Чому ця водойма має таку назву? Як воно утворилося? Які
таємниці криє у собі? На всі ці питання є відповіді у легендах. Як і на
те, чому той чи інший населений пункт, гора або ж присілок отримали
свою назву.
Василь
Йосипович Макар із Колочави – відома на Закарпатті людина. Він працює
інспектором з охорони природи, займається музейною справою у рідному
селі, а ще – розводить декоративних птахів. На його ґаздівстві
нараховується близько півтисячі пернатих. Найбільше тут папуг – близько
чотирьохсот.
Хто подорожувавЧорною Рікою, той пам’ятає, яким красивим і величним був колись єдиний у Європі Музей лісосплаву зі своєю дерев’яноюгреблею. Страшна повінь 1998 року стерла з лиця землі більшу частину споруди, а також дерев’яний міст із дахом.В той нещасний день, автор цих рядків чергував біля Музею лісосплаву.
Історико-краєзнавчий музей НПП «Синевир» запрошує відвідувачів
Біля адміністрації НПП
«Синевир», в окремому корпусі діє екологічний візит-центр. У цьому
закладі на третьому поверсі почав свою роботу історико-краєзнавчий
музей, який, серед іншого, презентує експонати музею лісосплаву, котрий
зруйнований повінню 1998 року. Тут можна ознайомитись з макетами
вузлів, споруд і пристосувань всього технологічного процесу заготівлі,
сортування, зберігання і транспортування деревини у вигляді
плотів-бокорів. У доступній, наглядній формі відвідувачі можуть
ознайомитись з інформацією про історію, життя наших предків, про важку
працю бокорашів і нелегку долю їхніх сімей. Є тут й різні сокири, пили,
що використовувались на різних ділянках заготівлі й переробки деревини.
Починаючи від костюма і знарядь праці, і закінчуючи макетом колиби
(тимчасового житла лісорубів) – усе це експонує музей.
До бункерів у Колочаві туристів підвозять на бронетранспортерах
(ФОТО)
"Дні Колочави в Ужгороді”, які проходили позаминулими вихідними (а
потім понад тиждень експонувалася виставка "Золоте руно з колочавських
полонин”), озвалося в цьому гірському селі своєрідним відлунням. У
суботу тут відкрили музей з історичною назвою — "Лінія Арпада”.
З 20-хроків минулого століття Європа істерично
заривалася в землю. Майже весь материкбув забудованийчисленними військовими укріпленнями. Це були опорні
пункти, ДОТи, ДЗОТи, відкриті вогневі рубежі, траншеї, стрілецькі окопи,
протитанкові піраміди, загородження, мінні поля, залізобетонні споруди тощо.
Не обминуло це й карпатські хребти.
Угорціпротягом 3 років ( з 1940 по 1943
рр) побудували тут досить потужні
укріплення. Військово-оборона система тягнулась вздовж старого кордону , який
розтягнувся через весь Карпатський хребет довжиною понад кількасот кілометрів.
Про благородну
діяльність народного депутата Україні Станіслава Аржевітина ми чуємо вже не
один рік. З ним та його командою колись
працювали на початку незалежності. Тоді
він керував комерційним банком «Ажіо», а ми були його клієнтами. Доводилось
постійно спілкуватися в бізнесових справах.
Високо в горах
Синевірського краю довгий час існував єдиний
вЄвропі музей лісосплаву. Тут можна
було побачити побутові та житлові приміщення відважних лісорубів та
плотогонів-бокорашів (бокор — пліт)), які сплавляли річкою зрубаний ліс,
відпочити на греблі, помилуватися чудовими краєвидами, вдихаючи цілюще повітря.
Звідси починались туристичні стежки по
горам. В музеї показували та розказували
про старовинні знаряддя праці.
Вкотре
переконуюсь – літо треба проводити в горах. А точніше – в Карпатах, де прохолодні
росяні світанки змінюються приємно-теплими
днями, де літні дощі омивають зелені
луки та величні смереки і стрімко спускаються ь незліченними струмками та
струмочками в гірські долини, де повітрянаповнене стійким п’янкимзапахом
гірських трав. Карпати неперевершені! Маленький рай, де ще досі зустрічаються
автентичні куточки великої України.